Туалети вважаються фундаментальним досягненням цивілізації та важливою частиною громадського простору. Історія появи громадських вбиралень у Відні дуже цікава, детальніше про неї на viennaname.eu.
Велике “новаторство”
Наприкінці 18 століття у Відні жило багато людей, вулицями їздив транспорт і ходили галасливі натовпи. Влітку в місті дуже смерділо фекаліями й сечею, бо містяни справляли свої природні потреби під стінами власних будинків, громадських закладів.
Влада всіляко намагалася навести порядок, і однією з численних спроб стали послуги “Buttenweiber” і “Buttenmänner”. Ці чоловіки та жінки блукали жвавими віденськими вулицями, парками та пропонували свої послуги майже до середини 19 століття.
Вони були одягнені в довгі, чорні плащі, в руках тримали великі дерев’яні відра. Кожен, кому дуже хотілося справити природну потребу, міг узяти відро і сходити в нього просто на місці. Певний ступінь конфіденційності забезпечувало пальто “Батенна”.
Однак віденці й далі справляли свої потреби на вулицях міста. Це призвело до того, що в парку Пратер довелося перекрити доріжки та засипати їх гравієм, щоб осушити сечу.
У 1820 році влада зробила спроби регулювати виконання природних потреб людьми. Трактирам видали наказ безплатно пускати в туалети людей. У місцях з високою прохідністю проклали водостічні канави.
Незабаром взявши приклад з інших закордонних міст, уряд Відня вирішив створити туалети по всьому місту. Для цього було зібрано спеціальну комісію, яка опікувалася питаннями встановлення та облагороджування громадських вбиралень.
У 1873 році у Відні проходила Всесвітня виставка. Тоді вперше для городян представили кілька пересувних вбиралень. Незабаром у цих туалетах жахливо смерділо, вони були брудними та дуже тісними.
Так само не виправдали себе і пісуари, які встановили за зразком паризьких у 1830 році. Їх сховали всередині стовпів рекламних щитів, через постійний запах сечі люди почали обурюватися і протестувати.
У 1861 році з Лондона до Відня привезли й встановили спеціальні равликоподібні системи, але вони виявилися непридатними для використання.
Велика шкода для екології
У зв’язку з тим, що люди завдавали великої шкоди навколишньому середовищу, міська рада робила багато різних спроб, але вони виявилися безрезультатними.
Особливо в нічний час городяни справляли потреби під деревами. У 1870 році було проведено дослідження дерев у центрі міста. Під час нього було визнано, що людська сеча є головною причиною того, що вони не ростуть.
У 1873 році у Відні було достатньо води, оскільки почав працювати перший високогірний водопровід. Щоб усунути сморід, приблизно 100 громадських туалетів обладнали змивними системами. Однак це було не вигідно, оскільки одна туалетна кабінка витрачала близько 300 літрів води на годину.
Розробка Бетца
У 1883 році муніципальна рада видала Вільгельму Бетцу дозвіл на будівництво громадських вбиралень у визначених місцях.
Бетц створив 2 типи вбиралень. Одні були великими, мали прямокутну форму, складалися з заліза та дерева. Усередині них розташовувалися відгороджені одна від одної кабінки, тому ними могли користуватися як чоловіки, так і жінки.
Другі — це невеликі пісуари, прикріплені на стіну. У 1883 році на вулиці Ландштрассе встановили перший пісуар для обох статей.
Нові пісуари особливо серед чоловіків мали популярність. Бетц розробив їх із використанням сифона на масляній основі з рідиною, яка дозволяла дезінфікувати та прибирати запах.
Розвиток громадських вбиралень
Починаючи з 1900 року, у Відні ставало дедалі більше громадських вбиралень. Їх створювали в будівлях і окремо. Влада всіляко намагалася зробити громадські туалети привабливими для віденців, переконати мешканців у доцільності їх відвідування.
Прикладом цього є підземний туалет у Грабені, який відкрили в 1905 році. Він був підземним, сходи, що ведуть до підземелля, встеляло багато квітів. Ця громадська вбиральня була відкрита для жінок. Усередині приміщення дзюрчав фонтан, у кришталевій посудині плавали золоті рибки, окрім цього, в туалеті було електричне освітлення, гаряча і холодна вода.
Справжнім надбанням стали сидіння для унітазів з тикового дерева, на яких було комфортно сидіти відвідувачкам. Однак цей туалет був одним з небагатьох, який належав до висококласних.
У Відні було 2 класи туалетів. У тих, які належали до першого класу, був умивальник, дзеркало, мило, гребінець, рушник. Відвідування туалету другого класу коштувало дешево, оскільки в них практично не було предметів гігієни. За чистотою і порядком у таких закладах стежила жінка.
Громадський туалет другого класу слугував місцем для зустрічей. У ньому не було ні ширм, ні кабінок. Під час здійснення природних нужд люди сідали поруч, й розмовляли один з одним. Ця “традиція” зберігалася довгий час.
Щодо цін, то у Відні відвідування громадського туалету за світовими мірками коштувало недорого. Станом на 1914 рік за вхід до туалету першого класу люди сплачували 10 гелерів, тоді як у Парижі – 29, а в Лондоні – 30.
Сучасні громадські вбиральні у Відні комфортні та практичні, у них чисто, комфортно і їх з задоволенням відвідують туристи та містяни.
