Озеро Нойзідлер четверте за величиною в Центральній Європі. Розташоване воно на кордоні Австрії та Угорщини. Нойзідлер вважається степовим, воно відрізняється від альпійських озер. Вода в ньому каламутна, вміст солей відносно невисокий, а глибина в деяких місцях перевищує 1,5 метра.
Живлення озера здійснюється внаслідок атмосферних опадів, оскільки воно піддається сильним природним коливанням води, пише viennaname.eu.
Ризик зникнення
Протягом століть у Нойзідлері спостерігалося мілководдя, повені, спровоковані коливаннями води. Приміром, у 1786 році площа поверхні озера збільшилася в півтора раза, унаслідок чого під водою опинилися великі ділянки суші. У період з 1865 року до 1870 року Нойзідлер повністю висохло.
Унаслідок антропогенного втручання почастішали випадки маловоддя. Люди сприймали такі зміни по-різному. Одні насолоджувалися великим озером, інші домагалися його осушення.
У період з 17 століття до 20 століття існувало багато планів щодо осушення та регулювання озера Нойзідлер. У 1910 році з метою осушення озера протягнули канал Айнзер. Здійснити задумане не вийшло, але третину обсягу води було втрачено.
Станом на 2020 рік рівень води в озері стабілізується за допомогою шлюзів. Таким чином, непередбачуване степове озеро перетворилися на регульовану водойму.
Враження від великої природної території оманливе. Усе, що здається “природною ідилією” на Нойзідлері було створено антропогенним впливом. Водний ландшафт значною мірою сформований і контрольований людьми. Станом на 2020 рік більша частина озера вкрита очеретом, але так було не завжди.
На початку 20 століття на озері почав активно рости очерет. Це спровокувало низький рівень води та збільшення надходження поживних речовин від діяльності сільського господарства. У очеретяних заростях знаходять притулок численні зникаючі види тварин.
Після Першої світової війни більша частина озер відійшла до Австрії. Слоган “віденське море” вигадали експерти з туризму Бургенланда, щоб привабити до озера якомога більше туристів і тим самим покращити економіку.
Місце відпочинку для людей
Північний берег Нойзідлера став одним з популярних місць відпочинку віденців. У 1920 році на березі озера побудували великий купальний комплекс. Тераса вміщала до 800 осіб. У розпорядженні відпочивальників було 2 ресторани: “Zum Meer der Wiener” і “Venedig am Neusiedlersee”.
На березі озера щоліта збиралося багато відпочивальників, усім подобалося. Однак економічна криза і період маловоддя все порушили. У 1935 році середньорічна глибина “віденського моря” становила трохи понад 70 см. Широка смуга берега була сухою, вкритою мулом.
У зв’язку з цим городяни спробували позиціювати озеро як головний осередок зимових видів спорту. Але вже у 1940 році вода повернулася і досягла максимуму.
У 1960 році низький рівень води знову породив ризик зникнення озера. У деяких віденських газетах писали, що через 10 років Нойзідлер зникне.
Попри все туристичний бум тільки починався. Сонячні простори озера стали найкращим місцем відпочинку для любителів вітрильного спорту. Від початку століття середній рівень води в Нойзідлері впав приблизно на 60 см. Деякі інженери-гідротехніки намагалися врятувати “смертельно хворе” озеро, побудували греблю між Ільміцем і Мербішем, тим самим спрямувавши до нього воду з річок Лайти та Раби.
Хорошим рішенням стала система двосторонніх шлюзів на каналі Інзер. З його допомогою рівень води в Нойзідлері з 1965 року підтримується на високому рівні.
Шлюз відкривається тільки коли йдуть сильні дощі для спуску води з озера. З моменту встановлення шлюзу сильні коливання води відійшли в минуле, що стало однією з основних передумов популярності озера і його активнішого використання туристами.
